Центр Бергмана, о. Форьо

No Comment

Наша розповідь про літню кіномандрівку Швецією продовжується. Сьогоднішня зупинка – Центр Бергмана на острові Форьо (в різних частинах якого було знято кілька кращих фільмів режисера, і де він прожив з перервами майже півстоліття).

Прибувши паромом на острів, одразу ж рушили у бік Центру. Дорогою туди наша автівка промчалася повз церкву, єдину на острові, ту саму, біля якої похований митець. І ледь за кількасот метрів уже виднілася сіра споруда колишньої школи, де у 2013 році відкрили музей, присвячений режисеру – Центр Бергмана (Bergman Center).

На відкритті центру були присутні Гарріет Андерсон та онук Бергмана і Ульман. Їх промови, попри урочистий тон події, були сповнені теплоти і душевності власних спогадів (так юний нащадок розповідав про свої літні канікули на Форьо, зокрема про купання у дідовому басейні та перегляд екшн-сцен “Перл Харбора” у його домашньому міні-кінотеатрі) – схожі почуття виникають і у відвідувачів цього місця.

Центр Бергмана

Наше авто зупинилося навпроти входу в музей. На парковці було ще близько десятка машин. Біля входу – перше посилання на кіносвіт режисера – поле з шахами в третину людського зросту. І хоча воно має радше символічний характер, дехто все ж пробував приміряти на себе ролі Лицаря і Смерті. Справа від доріжки, що веде до вхідних дверей, ще одна екзистенційна  пам’ятка – скульптура “Присутність Бергмана” у вигляді берету, з яким він не розлучався під час зйомок.

Берет Бергмана

Перш ніж увійти, помічаємо табличку “Скарб європейської кінокультури” (ініціатива  Європейської кіноакадемії з позначення, охорони і збереження пам’яток європейського кіно, що мають історичне і культурне значення, щось на кшталт об’єкта ЮНЕСКО в царині кіномистецтва) – аналогічну можна побачити в Одесі на Потьомкінських сходах.

Табличка "Скарб європейської кінокультури"

Основна експозиція музею умовно ділиться на три частини: Бергман і Форьо (життя і творчість), “Сьома Печатка”, “Персона” (важко собі уявити, щоби ще десь у світі було присвячено велику розгалужену кімнату для суто однієї кінострічки). Однак, перш ніж розпочати огляд, нам довелося відволіктися на не менш чарівну спокусу.

 

Бібліотека

Простора світла сіра кімната з книжковими полицями вздовж стін і кількома столами по центру. У вікна зазирає лагідне сонце, віддалік море, що підморгує ледь помітними хвилями. Суцільний спокій і гармонія цього місця сприяють роздумам, спогадам, переосмисленню. Одначе в нас були лиш хвилини (бо далі чекало ще багато цікавого), хоча, здавалося, ця кімната могла б наповнити неповторністю і сенсом ціле життя.

 

 

Бібліотека Бібліотека

Переважна більшість книг – про режисера (його життя, кіно, театр), об’єднана в групи за мовою (з найбільшою, звісно ж, шведською добіркою). Окрему етажерку займає колекція книг про кіно і театр, в більшості не пов’язаних з режисером. Понад полицями – фотографії з сімейного альбому (дитячий портрет з братом і сестрою, групове фото з якогось юнацького спектаклю чи свята тощо).

Книги шведською Книги різними мовами Полиця з книгами і фото

 

Вертаючись до початку основної експозиції, ми зустрічаємо усміхнений, проте стомлений погляд митця: одна з останніх фотографій. Так, ніби застали його ще живого. А далі час фрагментарно відмотується навспак…

Старенький Бергман

Вздовж стін на стендах висять світлини зі зйомок, епізоди з найвідоміших стрічок, фрагменти робочих записів (до слова, за кілька років до смерті режисер передав Шведському інституту кіно всі особисті записники, за умови їх опломбування і відкриття лише через 50 років), портрети місцевих жителів зі спогадами тих часів, коли тут творилось кіно (всього на Форьо Бергманом було знято, частково або повністю, мінімум шість художніх – “Як у дзверкалі” (1961), “Персона” (1966), “Година вовка” (1968), “Сором” (1968), “Пристрасть” (1969), “Сцени з подружнього життя” (1973), і два документальних фільма – “Форьо документ” (1969) і “Форьо документ 1979”).

Фото зі зйомок Робочі матеріали "Сорому" кадри з фільмів

Рухаючись углиб музею, ніби занурюємось у кольорову палітру “Шепотів і криків”. Далі – темна, ледь освітлена кімната, над входом до якої промовистий напис: “Лицар і Смерть”. Окрім захоплюючих інсталяцій і моторошної проекції початкових епізодів фільму, тут представлений реквізит й всілякі артефакти картини, зокрема вбрання ярмаркової актриси, героїні Бібі Андерсон, шахи, якими герой Макса фон Сюдова грав зі Смертю. “Сьома печатка” знімалась у Фільмстадені і стала етапним твором у біографії режисера, утвердивши його в статусі митця зі світовим ім’я.

Вхід у кімнату "Сьомої печатки" Костюм з фільму Відеоарт з "Сьомої печатки" Інсталяція "Сьомої печатки"

Наступна частина екпозиції – “Персона”. Фільм, в якому Бергман досягнув повної авторської свободи, фільм, що вивів кіномову на новий рівень, фільм, що став хрестоматійним у світовому кіно… Продовжувати можна до нескінченності. І якщо після “Сьомої печатки” про режисера заговорив світ, то після “Персони”, його стали сприймати не інакше, як живого класика. Аналогічно до попередньої кімнати, тут спробували відтворити кілька епізодів зі стрічки, ніби вплітаючи нашу свідомість у полотно кінодійства: ось обличчя Елізабет Фоглер, торкнувшись якого можна відчути материнську неприязнь, а трохи далі – все та ж героїня Лів Ульман, стривожена побаченим по телевізору актом самоспалення під час В’єтнамської війни; на одній зі стін – розкадрування вступної псевдосимволічної частини фільму.

Зображення Альми Початкові кадри "Персони"

 Серед інших знакових предметів – робочий записник Бергмана для “Персони” (який можна погортати, і, можливо, віднайти якісь нові ключі до тлумачення твору), окуляри Альми (таку ж модель можна придбати у сувенірній лавці), фотоапарат Елізабет (класична Leica), театральні маски (як символ і одне з тлумачень слова “персона”), постери фільму із різних країн, кольорові фотографії зі зйомок (досить незвичні після концептуального чорно-білого рішення картини).

Зошит для "Персони" Зошит для "Персони" Маски Атрибути з фільму Постери "Персони" Фото зі зйомок "Персони"

На цьому, власне, і закінчується еспозиція. А окрім неї тут ще є кінозал для спецпоказів і сеансів під час Тижня Бергмана (Bergmanvekan – щорічний фестиваль, присвячений творчості митця і різним її інтерпретаціям; проводиться в останній тиждень червня), кафетерій і згадана раніше сувенірна лавка.

А наостанок ми вирішили прогулятися до моря, що вабило ще крізь вікна бібліотеки. Дорогою до нього обходимо музей, минаємо територію, що використовується для всіляких урочистостей, кінопоказів, вистав, зокрема під час проведення фестивалю. А далі – два моря, розділених смужкою дерев: хвилі високої трави, що, перекочуючись від раптового вітру, ніби впадають у налиту блакиттю прозору далечінь. Якщо вірити картам, десь поряд (хвилинах в десяти ходи вздовж берега) було одне з місць зйомок “Як у дзеркалі”. Але перевіряти правдивість цього факту вже не стали – попереду лишався цілий острів (із низкою інших неймовірних місць), що після заходу сонця осяде спогадом з надією вернутись ще хоч раз…

Узбережжя біля Центру Бергмана

 

About the author

Володимир Білявський

Related Articles