Епізод І. Початок початків
Молодий, майже нікому невідомий Гі де Мопассан пише новелу “Пампушка” (концептуальна розповідь про лицемірство, підлість і мінливість людських принципів та переконань в стосунках між собою під впливом зовнішніх чинників). Після схвалення твору Флобером (він його охарактеризував як “безсмертний шедевр”) і позитивних відгуків серед творчих кіл, новела виходить у друк. Згодом її визнають чи не найкращим твором письменника.
Епізод ІІ. Дебют майстрів. Перше класичне кіновтілення
Міхаіл Ромм, працюючи асистентом режисера, отримує пропозицію від керівництва знімати власний фільм, однак з рядом жорстких обмежень: стислі терміни написання сценарію і зйомок, маленький бюджет, не більше 10 акторів, без звуку (німий). Щоби вписатися в ці рамки і не відчувати творчого тиску згори, він бере за основу новелу “Пампушка” Мопассана – невибагливу в постановочних ресурсах і податливу (як виявилось) для перекладу на кіномову. На одну з головних ролей режисер запрошує Фаїну Раневську (на той момент вона мала 20-річний досвід в театрі і жодної ролі в кіно). Крім актриси фільм став дебютом і для оператора – Борислава Волчка – він стане ледь не постійним партнером Ромма на зйомках. Картина мала успіх як на батьківщині, так і у Франції (куди її привіз Ромен Роллан) .
Епізод ІІІ. Світове кіно
Після “Пампушки” Ромма творчість Мопассана продовжує збагачувати кінематограф, втілюючись в екранізаціях Ренуара (“Заміська прогулянка”, 1936), Офюльса (“Насолода”, 1952), Годара (“Чоловіче-жіноче”, 1966). І тут варто звернути увагу на цікавий факт – всі ці фільми створені переважно співвітчизниками письменника, в той час як відкрили його для світового кіно радянські кінематографісти.
Епізод ІV. Спекулятивна ревізія
В 2003 році славетний провокатор Ларс фон Трієр знімає свою чи не найвідомішу стрічку – “Догвілль“. Немає жодних свідчень чи фактів впливу Мопассана (та й єдиним сценаристом значиться сам режисер), проте “Пампушка” має дуже багато спільного з опусом Трієра (не тільки основна думка, але й деякі сюжетні ходи). Однак на відміну від гармонійної постановки Ромма (не без недоліків, звісно), “Догвілль” за ширмою умовності ховає глибу надуманості й голого цинізму. Коли новелу Мопассана чи картину Ромма можна порівняти з дзеркалом лицемірного суспільства (хай трохи запиленим і старомодним по стилю), то фільм Трієра – розбите дзеркало, до якого глядача притягують за вуха і силоміць вдягають маску виродка. Проте чим не переосмислення класичних ідей? …Чи може спотворення?
