“Від Калігарі до Гітлера” Кракауера: якби К.Маркс був кіноманом

No Comment

Кілька років тому на полицях українських книгарень з’явився класичний твір з теорії кіно – “Від Калігарі до Гітлера – психологічна історія німецького кіна” авторства Зігфріда Кракауера (видавництво “Грані-Т”, переклад Ігора Андрущенка). Книга сповнена парадоксів і суперечностей, дійшовши до наших днів, не втратила своєї актуальності, проте не як об’єктивний аналіз, а як потенційне джерело бурхливих дискусій і диспутів. Автор з перших же рядків і до останнього речення намагається утвердити в головах читачів мантру наступного змісту: кіно – візуалізований згусток колективного несвідомого (по аналогії з мистецтвом, що віддзеркалює людське буття), відповідно воно і наслідок, і причина соціально-психологічного стану суспільства (бо відображає настрої і переживання народу, водночас впливаючи на них) – а, отже, кіно передрікало духовні катаклізми німецького соціуму і прихід до влади нацистів, але не тільки передрікало, а й сприяло, бо мало не завжди вірне ідеологічне спрямування (!).

caligari-hitler

Кракауер з самого початку будує свою теорію на досить-таки суперечливих твердженнях і висновках. Візьмемо для прикладу його тезу про колективний характер кіно, як мистецько-творчого процесу. Мовляв, так вважав Пудовкін (не беручи до уваги рівень тогочасних режисерів Радянського Союзу, всі ми знаємо про їхню ідеологічну ейфорію), так знімав Пабст (очевидцем чого був автор), а те, що Голлівуд ще з тих пір намагався насаджувати тренди і диктувати смаки – це не рахується, бо там теж, нібито, мали враховувати забаганки і вподобання публіки. Звичайно, авторського кіно тоді ще не було, проте домінуюча роль режисера була переважним явищем у кінотворенні – навіть у країнах, де головним кінокритиком і цензором був хтось на зразок Сталіна.

Те ж саме і в оціночних судженнях з приводу конкретних фільмів. Поряд з описом художніх принад картини обов’язково висвітлюються її ідеологічні сторони, і дуже часто, якщо вони йдуть врозріз із лівими поглядами автора, це виливається в певні критичні зауваження (такі-собі недоліки/недоробки з точки зору Кракауера). Стійке враження після прочитання книги – Кракауер-соціолог (справжній фах автора) переміг Кракауера-кіномана. Та в будь-якому разі “Від Калігарі до Гітлера…” – хороший довідник для всіх, хто цікавиться німецьким кінематографом кінця 1910-х – початку 1930-х років. І, незважаючи на те, що в книзі немає належної класифікації (за винятком соціально-психологічного групування), тут можна віднайти чимало прихованих скарбів – “забутих шедеврів”, як нині модно казати – фільмів, що з тих чи інших причин зникли з поля зору кінокритиків.

dr.mabuse

About the author

Володимир Білявський

Related Articles