Художники в кіно

No Comment

Минулої неділі (можливо для когось це пройшло непомітно) в Україні відзначався день художника. Нехай постфактум, але ми підготували цікаву добірку – розповідь про режисерів, які пришли в кіно зі світу живопису (чи то схожого образотворчого мистецтва). Можливо не кожному з них вдалося розкрити свій талант на полотні, проте кожен став унікальним художником на плівці.

 

Олександр Довженко

Після буремних подій Громадянської війни Довженко працює карикатуристом, вивчає графіку, бере уроки у приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля. Згодом працює художником-ілюстратором у редакції газети “Вісті ВУЦВК”. В той же час набуває популярності як ілюстратор книг (зокрема “Голубі ешелони” Петра Панча). Та це лише передісторія…

Перебуваючи в контакті з різними впливовими творчими групами й організаціями, як то “Гарт”, ВАПЛІТЕ, ВУФКУ, Довженко шукає нових способів художнього вираження. В результаті він розробляє власну концепцію кадру-скетчу та кадру-плакату. Можемо припустити, що саме тоді зароджувалися новаторські крупні плани з “Арсеналу” (1929) або ж “Землі” (1930).

 

 кадр з фільму “Арсенал” (1929)

arsenal

 

кадр з фільму “Земля” (1930)

earth_1930

Акіра Куросава

В юності, займаючись живописом, досягає певних успіхів (одна з його картин навіть експонувалася на виставці “Ніка-тен” у 1928 році). Але будучи причетним до лівої організації “Ліга пролетарських художників” і не маючи можливості заробити живописом на життя, він почав сприймати ідеологізовані творчі рухи, як прагнення перекласти на полотно нереалізовані політичні ідеали.

Однак, після рішення займатися кіно, Куросава не полишив свого первинного творчого ремесла. В процесі створення фільмів режисер робив ескізи сцен (виконані на перетині стилів традиційного японського живопису і європейського імпресіонізму), що мали ілюструвати знімальній групі авторський задум епізодів. І неспроста, мабуть, одна з новел в картині “Сни” присвячена Ван Гогу (в стилях голландського імпресіоніста і Куросави-художника вочевидь багато спільного)…

 

ескіз кадру для фільму “Ран” (1985)

ran

 

ескіз кадру для фільму “Тінь воїна” (1980)

kagemusha

 

Пітер Гріневей

Коли б існувало якесь специфічне поняття, наприклад “режисерський почерк художника”, то в першу чергу його би пов’язували зі стилем Пітера Гріневея.

Маючи за плечима художню освіту і виставки власних робіт у великих музеях Європи, режисер застосовує цей образотворчий досвід практично у кожному своєму кінополотні – у кожному його кадрі присутній дух художника, кожен постає як окрема самодостатня картина живописця. Хоч часто такий підхід виливається у певну абсурдність, несправжність зображуваного, проте це лише підсилює іронію з якою автор підходить до висвітлення фундаментальних питань.

 

кадр з фільму “Контракт кресляра”  (1982)

the-draughtsmans-contract

 

кадр з фільму “Живіт архітектора” (1987)

the-belly-of-an-architect

 

Девід Лінч

Складно судити про вплив Лінча-художника на Лінча-режисера, ліпше сказати про вплив химерного й моторошного на його творчість в цілому. Перебуваючи під впливом робіт Френсіса Бейкона, Оскара Кокошки, Едварда Хоппера, він теж обирає шлях живописця. Згодом цей вибір трансформується в захоплення анімацією (ранні роботи в кіно, зокрема “Шість хворих осіб” (1966), “Алфавіт” (1967) і “Бабуся” (1968) – повністю або частково складаються з епізодів “анімованого живопису” Лінча-експресіоніста). Проте експерименти з анімацією перейшли в розряд хоббі (за винятком деяких побічних проектів) одразу після вдалого повнометражного дебюту – “Голови-гумки” (1977).

Практично кожен наступний фільм зберігатиме ознаки фірмового стилю, закладеного у вищезгаданому “дебютнику”: сюрреалізм, психоделіка, атмосфера марева, містичність (окрім живописців-натхненників Лінча варто згадати нашу землячку Маю Дерен, чиї експериментальні короткометражки мали значний вплив на сюрреалізм в кіно).

 

кадр з фільму “Голова-гумка” (1977)

eraserhead

 

Лінч за живописом

lynch-painting

 

картина “Хлопець запалює вогонь” (2010)

linch-art

 

Террі Гілліам

Навряд чи можна зарахувати Гілліама до числа справжніх художників, але його досвід мультиплікатора і безмежна творча уява вилилися в дійсно унікальний режисерський стиль, в першу чергу завдяки візуально яскравим образам і символам. Додавши до цього колишню участь режисера в комік-трупі “Монті Пайтон”, отримуємо воістину постмодернові “відеополотна” – фільми, де в різнобарвному коктейлі поєдналися карколомні сюжетні ходи, нищівна сатира і елементи психоделіки.

 

кадр з фільму “Бразилія” (1985)

brazil

 

кадр з фільму “12 мавп” (1995)

12-monkeys

 

Дерек Джармен

Здобувши освіту художника, певний час працював театральним декоратором. В кіно дебютував в аналогічній іпостасі – художника-постановника в “Дияволах” (1971) Кена Рассела. Прагнучи самостійно знімати фільми, починає фільмувати короткометражки експериментального характеру на плівку “super 8mm”. Саме на цьому етапі творчості можна віднайти певний зв’язок між живописом і кінематографом Джармена – вони однаково сміливі, абстрактні й незбагненні для раціонального осмислення. Та, починаючи з першої повнометражної роботи, паралелі з власним художнім мистецтвом мінімізуються, натомість з’являється високохудожність в загальноприйнятому сенсі – це і вибір сюжетів, і барочно-авангардна естетика кадру (що особливо помітно в “Караваджо”).

 

один з пейзажів Джармена

landscape-1992

 

“Іоан Хреститель” (1604) Караваджо

caravaggio_-_Saint_John_the_Baptist_in_the_Wilderness

 

кадр з фільму “Караваджо” (1986) – молодий Шон Бін грає роль натурщика

caravaggio-movie

 

About the author

Володимир Білявський

Related Articles