Римські канікули: в пошуках великої краси

La grande belezza
No Comment
Режисер: Паоло Соррентіно
Актори: Тоні Сервілло
Рік: 2013

“Велика краса” Паоло Соррентіно – один із найцікавіших фільмів 2013 року.
Ще до перегляду – самою тільки назвою – режисер демонструє, що замахнувся на масштабне, високе, універсальне. І справді – цей фільм – грандіозна подорож у пошуках втраченого: краси, натхнення, гармонії, моралі, істини.
Соррентіно не відбитись від порівнянь із Ф.Фелліні; як він сам зазначив, “Солодке життя” має ту саму ідею: спроби наділити життя значеннями у світі, де вони втрачаються. Актуальною також є паралель із “8 1/2″: в центрі оповіді – митець, герой свого місця та часу, перенасичений світськими зустрічами й умовностями, заморений шукати джерела значень і натхнення…
Але можна сміливо відкинути всі можливі впливи й запозичення – у “Великій красі” перед нами постає саме Соррентіно, самодостатній автор. Його мандрівка сучасним Римом, величним, але розпусним, – фактично божественна комедія, одіссея душі, спраглої знання. Протистояння профанного і сакрального, миттєвого і вічного – тут стрижневий мотив. Усе найсвятіше обов’язково має викривально-карикатурну нотку, а все брудне і бездумне обов’язково трохи вивищується. Саме так герой шукає баланс, велику красу.
grande
Рим – ідеальне місто для такої мандрівки. Режисер обирає знакові та мальовничі місця, знову ж таки – змішуючи мирське із священним (тут і вілла Медичі, і парк Акведотті, і Сан-П’єтро-ін-Монторіо, і Палаццо Барберіні); оператор Лука Бігацці фільмує це то спокійно, то еклектично. Саундтрек – клубні ремікси впереміш із церковним співом та інструментальним мінімалізмом – теж працює на протиставлення духовного бездуховному.
Тоні Сервілло (що вже давно сподобався прихильникам Соррентіно) – органічний у своїй ролі, його герой – людина протиріч, письменник, приречений на гостру чутливість до світу, уважний споглядач суспільного загнивання, але і безпосередній учасник цього процесу.
tony

Пошуки втраченого неодмінно відсилають нас до концепту часу – в цьому фільмі Соррентіно створив таку собі атмосферу позачасовості, замкнув простір у безвиході, відсутності початку й кінця. Це спостереження можна накласти на думку про те, що одним із рівнів сприйняття “Великої краси” є ідея про світ кіно як про подорож уяви. Доречними є слова цитованого у фільмі Л.-Ф.Селіна: “Подорожувати дуже корисно, це сприяє розвиткові уяви. А решта – лиш омана й утома. Подорож, що її здійснюємо ми, цілковито уявна. В цьому й полягає її сила”. (“Подорож на край ночі”, в перекладі П.Таращука)
Також важливим елементом є фотографування: представники римської богеми постійно клацають смартфонами, а один персонаж услід за батьковою ініціативою фотографує себе щодня та робить цілу “стіну пам’яті”, своїх днів, своїх змін. Дрібні знімки людської повсякденності – на фоні масивної архітектури та широких пейзажів; недовготривале межує з вічним, хоче відбитись у ньому. І тільки велика краса – щось невловне і таке жадане – знаходиться між суєтним і сакральним. Тож варто її шукати – шукати і не знайти.