Oculus Rift – нова ера кіно?

No Comment

Вже кілька років триває розробка і модернізація пристрою віртуальної реальності Oculus Rift. За цей час було випущено три тестових моделі (кожна наступна мала технічні поліпшення і розширення функціоналу). Запуск серійної моделі для споживачів заплановано на весну 2016 року. Ціна, за словами розробників, буде близько 350 доларів. Себто девайс увійде в широкий вжиток більшості населення на Заході (очевидно, що й у нас не буде рідкістю). Але який діапазон його використання? Чи стане він революційною технологією зокрема для кіно?

На останній “ІТ Арені” у Львові один із доповідачів захоплено розповідав про нове покоління медіа, коли глядач сам “бере участь” у різного роду телепрограмах (все завдяки згаданому вище пристрою) – “сидить” у студії якогось талант-шоу або ж на теледебатах кандидатів у президенти. У відповідь на такі заяви рефлекторно згадується канал СТБ з його еталонною майстерністю маніпулювати емоціями пересічного телеглядача. Тепер, імовірно, маніпуляції стануть ще більш винахідливими.

Стосовно ігрової індустрії все зрозуміло – інтерактивність там завжди була на першому місці. Стрілялки, перегони, ну і, звісно, інтерактивні драми переживуть нове народження.

А що буде з кінематографом?

Давайте проаналізуємо основні моменти технічної еволюції кіно й спробуємо спрогнозувати подальші тенденції його розвитку.

В 1920-х роках німий кінематограф досягнув серйозних художніх висот , тим самим утвердивши себе в статусі нового мистецтва. І як не парадоксально, однак саме завдяки обмеженим технічним можливостям Великий німий став самобутнім і унікальним явищем. Тож не дивно, що прихід звуку попервах сприймали як катастрофу. Проте нічого жахливого не сталося, просто кіно стало іншим.

 

“Кабінет доктора Калігарі” (1920) – самодостатній шедевр, народжений в рамках німого кіно

caligari-silent-masterpiece

 

На відміну від звуку, поява кольору була досить тривалим процесом. Зокрема, в 1930-х лише кілька фільмів були відзняті за системою Technicolor, найвідоміший серед яких – “Віднесені вітром” (1939). Осмислене ж використання кольору почалося лише в  кінці 1950-х (наприклад “Запаморочення” Хічкока), набувши поширення у фільмах 1960-х – 1970-х рр.: “Тіні забутих предків” (1964), “Джульєтта і духи” (1965),  “Фотозбільшення” (1966), “Шепоти і крики” (1972). Траплявся і “зворотній ефект” – у своєму “Самураї” (1967) Мельвіль використав пригнічену, бліду кольорову гаму – настроєво співзвучну атмосфері фільму.

 

“Шепоти і крики” (1972) Бергмана – приклад геніального втілення кольорової концепції

viskningar-och-rop-black-white-red_

 

А далі була революція викликана “Зоряними війнами” (1977) – з того часу в масовому кіно все більшу роль стали відігравати комп’ютерні технології і спецефекти, а жанр фантастики отримав нову парадигму (“Космічна одісея” Кубрика, звісно ж, вище цієї суєти). З того часу найбільшою технічною інновацією стало тотальне впровадження 3D, особливо прискорене “Аватаром” (2009) Кемерона. Проте нікому так і не вдалося художньо виправдати наявність цієї технології в кіно – все лишилося на рівні технічних вибриків (“Гравітація”, “Шалений Макс”) або ж послугувало для нових провокацій режисерів штибу Ное.

А чим для кіно стане поява окулярів віртуальної реальності?

Тут чомусь згадуються відомі слова Пітера Гріневея про те, що кіно загинуло, коли з’явився пульт дистанційного керування.  І в цьому, мабуть, відмінність літератури від кіно – у першому випадку інтерактивність народжує гармонію, а в другому – спричиняє загибель мистецтва.


About the author

Володимир Білявський

Related Articles