Слідуючи тренду останніх днів, коли не тільки столиця, а й уся країна обговорює маленьку поліцейську реформу, ми вирішили долучитися у свій спосіб, а саме: підготувати список кращих (місцями просто знакових) поліцейських фільмів. Задля справедливості вони будуть розміщені в хронологічному порядку.
Набережна Орфевр (1947)
Можливо когось спантеличить наявність цієї картини в списку поліцейських (за аналогією сюди могли б потрапити “М” Ланга або ж “Червоне коло” чи “Самурай” Мельвіля), однак саме тут поліція як явище, чи не вперше в кіно, набуває яскравих характерних рис. Вона тут немов лещата – розкриті, проте біля горлянки. І образ представника закону хоч і не головний, проте завершальний. І попри певний ліризм у фіналі, стрічка Клузо доволі таки депресивна, в першу чергу завдяки зловісному образу поліції.
Брудний Гаррі (1971)
Персонаж Клінта Іствуда періоду вестернів Серджо Леоне без особливих психологічних коректив перевтілився в американського копа 70-х (хіба-що з поправкою на тогочасні норми і закони). Легенда про крутого поганого поліцейського бере початок саме з цієї стрічки. І нехай на фоні сучасних кінокопів наш Гаррі не такий вже й “брудний”, однак в часи своєї молодості він впорав би будь-кого.
Французький зв’язковий (1971)
Чи не найкращий фільм цього списку. за словами кінокритика С. Кудрявцева, це етапна стрічка в “поліцейському” жанрі, щось на кшталт “Хрещеного батька” для кримінального кіно. Захоплюючий сюжет, карколомна дія, яскраві й характерні персонажі, найкраща кінопогоня – тут є все, щоб стати еталоном жанру. Не зайвим буде сказати, що “Французький зв’язковий” став творчою вершиною як для Фрідкіна (режисер), так і для Хекмана (Папай, протагоніст); виборов “Оскар” за кращий фільм, здолавши “Останній кіносеанс” і “Механічного апельсина” (суперечлива, звичайно, перемога, але разом з тим).
Серпіко (1973)
Одне лиш ім’я головного героя (на честь якого і названий фільм) вже стало символом, ідіомою. І коли б Пачіно не зіграв Майкла Корлеоне, то всі запам’ятали б його як Серпіко. Реалістична (в хорошому сенсі) пронизлива історія копа, що вирішив зламати стару систему, вражає в першу чергу емоційною напругою і достовірністю сюжету (Сідні Люмет завжди був майстром документальної подачі). Це фільм, що став синонімом, еталоном “поліцейського” кіно.
Смертельна зброя (1987)
Незважаючи на доволі таки вторинний, повний шаблонів сюжет (зараз, звичайно, це значно помітніше), “Смертельна зброя” стала апогеєм, золотою формулою масового поліцейського бойовика: два протилежних героя-напарника, бадьорий екшн, кумедні побутові подробиці для контрасту – все це тиражуватиметься в цілій серії фільмів-послідовників (“Погані хлопці”, “Час пік” та, врешті, три продовження оригіналу). Та в будь-якому випадку цей класичний “набір штампів” навіть через 28 років виглядає захоплююче, і що головне – не цурається самоіронії.
Недоторкані (1987)
Браян Де Пальма, чий творчий шлях був досить карколомним і розмаїтим, сповненим всіляких експериментів і пошуків, повівся досить оригінально і з жанром кримінальної саги. Абстрагуючись від пишномовної, пафосної подачі, він наповнив історію полювання за Аль Капоне іронією й гумором, створивши направду постмодернове кіно – не тільки завдяки кумедним епізодам в “серйозному” жанрі, а й завдяки обігруванню кінокласики (як то стрілянина з коляскою на сходах).
Робокоп (1987)
Особливо популярний у 80-і жанр фантастичного бойовика знайшов своє втілення і в “поліцейському” кіно. Скандальний голандець Пол Верховен, попри свою минулу славу, зумів вправно прилаштуватися до голівудської системи, знімаючи касове кіно, але й не забуваючи про власні творчі принади – натуралізм, сатиру, екзистенціалізм. І як це не парадоксально – всі ці складові наявні і в “Робокопі” – далеко не кращому, проте оригінальному і самобутньому “поліцейському” фільмі.
Міцний горішок (1988)
В наш час цей колоритний персонаж вже давно затьмарив інших “конкурентів по цеху”, а для самого Вілліса став візиткою, головною роллю життя. Класичний бойовик, де головний герой-поліцейський (досить влучне слово, зважаючи на всі пережиті перипетії) протистоїть терористичному угрупованню. Зважаючи на те, що сюжет фільму розгортається перед католицьким Різдвом, його часто включають в рейтинги кращого різдв’яно-новорічного кіно. А перша з’ява Алана Рікмана на великому екрані (в ролі харизматичного антагоніста) – ще одна причина [вкотре] переглянути фільм.
Сутичка (1995)
Вершина реалістичного напряму в поліцейсько-кримінальному кіно. Рідкісний випадок гармонійного поєднання глибини, драматичності і технічної довершеності екшн-сцен (до слова, згаданий вище Мельвіль був неперевершений в таких комбінуваннях). Зовсім різні епізоди, як то пограбування банку і гострий діалог двох героїв-суперників (яких блискуче зіграли Пачіно і Де Ніро) – обидва ці епізоди однаково претендують на хрестоматійність, а конфлікт поліцейський-злочинець розростається тут до масштабів шекспірівської трагедії.
Таємниці Лос-Анджелеса (1997)
Щедро обсипана нагородами (щоправда, більшість оскаровських номінацій було “програно” “Титаніку”), ця стрічка є своєрідною спробою відновити нуар. І нехай нічого видатного і оригінального тут немає, однак чергова історія про “закулісне” життя поліції і боротьбу з системою вилилася в вельми добротний фільм (в першу чергу завдяки літературному першоджерелу і вдалій ретро-стилізації).
