Вавилон XX: філософія цапа від Івана Миколайчука

No Comment

“Вавилон XX” (1979) – режисерський дебют Івана Миколайчука, символа українського поетичного кіно. Ця – за визначенням творця – народна романтична бувальщина змальовує світ, в якому реальне постійно бореться з химерним.
Сценарій – трансформований роман В.Земляка “Лебедина зграя” – звузив кількість епізодів і колізій, відхилившись від дражливих тем колективізації й розкуркулення в українському селі.
вавилоняни
Фільм закцентований на ліричному й абстрактному. В кадрі – село з промовистою назвою Вавилон, звичні його побутові ситуації, любовні історії, сварки й інтриги, пісні й танці. Серед його жителів – і такі, як Явтушок Голий (млявий і розхлябаний персонаж, що звик прогинатися під кимось), і такі, як брати Соколюки (молоді та пристрасні, рушійна сила майбутнього). В центрі ж – Мавка, героїня-спокусниця, що не залишала байдужим нікого, хоча насправді сама тягнулась за тим, чого майже не мала – за чистим і щирим почуттям.
іва і цап
А пильнує за життям села філософ Фабіан і його цап, теж Фабіан. Вони так розчинились один в одному, що складно сказати, хто кого водить за собою і хто є істинним – благородним і напівбожевільним – філософом.
Фабіан коментує вавилонські події, спокійно та виважено. Саме з його вуст зриваються ключові думки фільму. Він – герой відчужений, але жертовно відданий своїм землякам, герой-каталізатор, щось нетрадиційне й нове, але таке потрібне жанру кінопритчі.

Related Articles